Дружні сайти
| ВАТ "Метровагонмаш" |
| Шполянський міський портал |
| ТОВ "Укрспецпрокат" |
| ТОВ "Ойл Груп" |
| ТОВ "Альянс" |
| ЗАТ "Костянтинівський металургійний завод" |
| Агентство Промышленных Новостей |
Пошук
Останні новини
| Дбаєш про кадри - маєш майбутнє! |
Вважається, що у підприємства є майбутнє, коли там працює молодь. До таких в районі відносять ВАТ „Шполянський завод запасних частин”. На виробництві тут трудиться майже 30 відсотків молоді віком до 35 років. Це не лише жителі Шполи, а й ті, хто проживає в Кримках, Водяному, Василькові. |
| Детальніше... |
Зараз на сайті
На даний момент 2 гостей на сайті| Іван Васильович не зраджує ні професії, ні вдачі… | | Друк | |
| Вівторок, 12 січня 2010 13:04 |
|
Кажуть, світ ділиться на оптимістів та песимістів. Оптимісти весь час намагаються змінити його, песимісти ж – лише спостерігають здаля, не втручаючись в цей життєвий плин. Шполянин Іван Ляшенко по життю – оптиміст. Тож не належить до людей, які можуть спокійно спостергати за тим, що відбувається навколо, а розпростує плечі перед приємними і неприємними сюрпризами, які готує йому доля, активно і відкрито бореться з тим, що на його думку є несправедливим в цьому світі. У свої 60, які днями зустріне, Іван Васильович повен сил, енергії завзяття… Й досі, як і раніше, ставить перед собою завдання і, попри все, виконує їх. Не терпить брехні, підлості, непорядності серед знайомих, підлеглих і колег. Та, зрештою, все своє життя він і був таким – непримиримим, рішучим, запальним, веселим, співучим, рухливим і непосидючим. І вдачі своєї, як і професії, ніколи не міняв. Іншим його не знають ні близькі та рідні, ні колеги, з якими він трудиться поруч на Шполянському заводі запасних частин. Іншим його просто не уявляють.– Я ні про що не шкодую у своєму житті, – зазначає Іван Ляшенко. – Усі свої роки прожив недаремно – весело, і в роботі. Сказати, що й доля отак весело й справедливо йшла назустріч Івану Васильовичу – буде неправдою. В житті чоловіка було чимало прикрощів, проблем і горя. Та якби не його оптимізм, навряд чи зміг би він впоратися з усим, що підносила доля. Зростав Іван у с. Василькові. У сім’ї він був єдиним чоловіком, тож ще з юних літ на його плечі лягли турботи і про матір, і про будинок, і про своє господарство. Якось, спостерігаючи за роботою сільського муляра, який клав із цегли їм «времянку» і наробив браку, запитав себе: «Хіба я гірший? Хіба не зможу?». І усунув всі допущені будівельником помилки. З того часу і почався відлік його професії, якій навчався самотужки. І все ж, життєвим і професійним наставником та вчителем називає свого односельчанина Григорія Дем’яновича Фисуна, в якого багато чого почерпнув, перейнявши й секрети майстерності. Життя закрутилось, завирувало… І в ньому, як зізнається Іван Васильович, для себе ніколи не вистачало часу. Створивши свою бригаду, працював на різних ділянках будівництва у с. Василькові, де в короткий термін звів великий гараж місцевого господарства, і у радгоспі міста, на будівництвах ПМК-257. Ось вже три десятиліття Іван Васильович працює на Шполянському заводі запасних частин, нині – майстром адміністративно-господарської частини. В його підпорядкуванні близько сорока осіб, а на відповідальності все заводське господарство з каналізаційною, водопровідною, вентиляційною системами, ремонт, будівництво новим приміщень. Проходячи заводською територією, душа Івана Ляшенка радіє, коли погляд зупиняється на об’єктах, які довоилось йому зводити за ці роки: це й гуртожиток для працівників заводу, і прохідна та адміністративний корпус, і склади, транспортний, механокладальний цех №3, і теплиця та профілакторій, відремонтовані приміщення… В місті – будинки шполян, які зводив, облаштоване власне житло. Тепер, здається, можна й відпочити… Та тільки не Івану Васильовичу! Бо та ж вдача і непосидючість не дозволяють… Лариса Бачинська За матеріалами газети «Шполяночка»(№2 (208), п’ятниця, 8 січня 2010 року. |